Визвольна весна над Бугом. Марафон пам’яті

Шляхова…

Люди завжди чекають приходу весни ,як цінного дарунку, як радісної звістки. Весело спалюючи  опудало Зими на Масляну, люди сподіваються на оновлення, омолодження, тепло в природі і стосунках, наближення Великодня…

Але, напевно, ніколи  українці не очікували приходу весни так, як наші дідусі та бабусі 75 років тому. Страшні роки окупації позаду, приниження, гоніння, боротьба не за життя, а на смерть, примусові роботи в Німеччині. Попереду – незламна віра в повну Перемогу над ворогом вперемішку із потаємним страхом – що буде після відновлення радянської влади, як «вождь всіх часів і народів» відреагує на окупацію. Звичайно, перемагала надія і непереборна віра у власні сили, у свій народ!

Ці дні запам’ятались шляхівчанам коротким, але страшним боєм, який пронісся над весняною землею, пошматувавши її, святу, а також забравши життя вісьмох артилеристів на виїзді з Шляхової у бік Джулинки. Пізніше їх перепоховали в центрі села. Тепер до цього священного місця часто приходять і старі, і малі, бо пам'ять – це єдине, що зв’язує нас із минулим і перекидає місток у майбутнє.

Олена Хахалина, учитель історії  с. Шляхова

 

Красносілка…

Роки... Скільки б їх не минуло, не зітруть у народній пам’яті світлі імена тих, хто віддав своє життя за визволення нашого села . Саме 12 березня 1944 року солдати батальйону капітана  Аристарха Івановича Крапівіна  витіснили німецькі війська з Красносілки. Воїнам потрібно було вийти в район села, форсувати річку Південний Буг і заволодіти плацдармом на правому березі. Ворог, який не бажав залишати стратегічні об’єкти: цукровий завод, залізничну станцію та переправу, спробував зупинити наших бійців. Капітан  Шерстобитов  О. С. особисто розвідав сили і розташування противника. На підступах до Красносілки зав’язався бій, у ході якого було зламано опір противника та знищено багато гітлерівців. На жаль, у цьому бою загинули і радянські бійці. Їх поховали у могилах на північній околиці села. Вже 14 березня 1944 року від німецько-румунських загарбників було визволено місто  Бершадь.

Вже сім десятиліть відділяють нас від далекого березня 44-го, але ця дата не підлягає забуттю. Ні біль важких втрат, ні радість великих перемог не забулися за цей час, адже пам’ять про подвиги наших батьків, дідів, прадідів та вдячність за життя на вільній землі не мають історичного терміну давності – вони вічні. Учні 9-го класу Красносільської школи вшанували пам'ять воїнів, які загинули при визволенні села покладанням квітів до братської могили.

Олена Шевчук, учитель історії, с. Красносілка

 

Маньківка…

Надзвичайно хвилюючою була зустріч учнів Маньківської ЗОШ І-ІІ ступенів із колишнім земляком, автором книги про форсування річки Південний Буг та визволення сіл Красносілка та Маньківка «Весна над Бугом», істориком та поетом Прибилою Володимиром .

Іменні списки загиблих, нагородні документи, зведення підрозділів, окремі схеми, спогади учасників і свідків тих подій – все це, зібране протягом років, лягло в основу цього видання. Титанічне дослідження архівних документів допомогло по-новому вчитатись в героїчні сторінки  визвольної весни 1944-го. Справжнім відкриттям стало те, що за переправу Красносілка- Маньківка пятеро воїнів отримали звання Героїв Радянського Союзу. Багато визволителів були представлені до нагородження орденами та медалями.

З трепетом переглядали  копії архівних документів про нагородження, адже саме за кожною стрічкою і є хронологія тих подій.

В результаті дослідження було встановлено, що переправа відбувалася в ніч з 11 на 12 березня 1944 року і керував нею командир мінометників, сержант Микола Лобачов. Саме його спогади  допомогли точно відтворити всі події тих запеклих боїв.

І сьогодні можна вчитатись у ці хвилюючі пам'ять сторінки не тільки в книзі Володимира Леонідовича Прибили, а й в матеріалах куточку Бойової слави, що створений учителями та учнями Маньківської ЗОШ І-ІІ ступенів на основі його досліджень. Така співпраця  з автором  допомагає  відкривати нові сторінки у нашому минулому.

Світлана Лазарєва, вчитель української мови, с. Маньківка

 

Шумилів…

Минуле, теперішнє, майбутнє...Ці поняття тісно пов’язані між собою, доповнюють один одного. Повільно, але впевненою ходою крокує історія.

Війна… Коротке і страшне слово. Скільки лиха і зла принесла вона мирній землі. Тисячі загиблих і поранених. Вона осиротила кожен дім, кожну сім'ю.

Та пройшли роки. Зарубцювалися рани землі, травою поросли окопи. Кожен день знову дарує нам ясне сонце та світле небо. Приємно просипатися і радіти пташиному співу, милуватися крутими берегами Південного Бугу та слухати мелодію швидкоплинної річки. Важко уявити, що колись над нашим краєм літали ворожі літаки, земля стогнала від бомб, а родючі поля топтали чоботи фашистів. Та ми не маємо права забути ті часи. Вже сімдесят п'ять років віддаляє нас від тих буремних літ. Для історії це небагато,а для людини – майже життя.

У ніч з 11 на 12 березня 1944 р.передові загони Другого Українського фронту, ведучи бої з відступаючим ворогом, увійшли в с.Джулинку. Їм командування поставило завдання – захопити міст через Південний Буг, а танкістам другої армії генерала С.І.Богданова на плечах ворога переправитись на правобережжя і вийти на оперативний простір.

В неділю вранці на північ від Джулинки, навпроти  с. Шумилова,  була ще значна кількість німців, які на крутому лівому березі чинили відчайдушний опір. На фронті, що протягнувся на сто кілометрів, не було жодного цілого мосту, придатного для переправи цих важких машин.

Танкіст Ю.С.Шевчук, родом з с.Шумилова, доповів командиру танкової бригади про те , що на північ від Джулинки є брід, по якому можна спробувати переправити наші Т – 34 . І ось сім машин біля броду. З човна місцевого жителя діда Захара  Оперчука танкісти ретельно поміряли глибину річки.  Потім вихлопні труби машин були виведені гумовими шлангами вгору, всі люки наглухо задраєні,  законопачені. Почалась унікальна для того часу переправа танків через водну перешкоду. Один за одним по піщаному дну шумилівського броду три танки перебрались на правий берег.  Ще чотири екіпажі готували свої машини до форсування річки.

Перехід танками водної перешкоди по дну був унікальною подією. Фашисти, які втекли до шумилівського лісу ( три кілометра від села) , намагались повернутись до села. Але їх (близько двох батальйонів піхоти) своєчасно побачив червоноармієць-спостерігач, що перебував на дзвіниці церкви. Він зліз із дзвіниці і верхи на коні поскакав до броду. Ще кілька хвилин і запалали б селянські хати, пролилася б кров місцевих жителів – старих і малих,  жменьки радянських воїнів, що встигли форсувати річку. У страшному передчутті  принишкло село.

 Танкісти негайно вирушили на зустріч ворогові і не допустили їх до села. Німці були деморалізовані. Бій піхоти з танками у відкритому полі - це її загибель, тож так і сталося.

Бій тривав майже годину.  Не витримали німці - і кинулись до лісу. Понад сімсот гітлерівських вояк знайшли свій безславний кінець на шумилівських полях. Після бою один танк переправився на підтримку воїнам маньківського плацдарму, другий Ю.С.Шевчука залишився захищати село. Юхим Степанович зустрівся з своєю сім’єю,  ночував у рідному домі.

Членам гуртка « Гіпаніс» вдалося поспілкуватись з людиною, яка була свідком тих страшних подій. Ось як згадувала ці події найстарша жителькою села, 95-річна тітка Ганна (Ганна Костянтинівна Білик, 1910 р.н.) .  У 1944 році їй було 35 літ, сім'я жила на Долині - так називався п'ятачок землі біля млина під скалою,  де було 5-6 хатинок.  З цього місця добре було видно, що відбувалося на протилежному  лівому березі Бугу.

Тітка Ганна каже,  що Шумилів урятувала вода.  Повінь була невелика. Окупанти,  не маючи засобів для переправи, роздягались і голі кидалися у воду. Але ні один з них не доплив до шумилівського берега.

Перехід танками водної перешкоди по дну був унікальною подією для того часу.

Але не тільки в своєму селі, а на всіх фронтах наші земляки проявляли відвагу, хоробрість. Не всі вони повернулись додому. Їхні імена навічно закарбувались в пам'яті народу.

Але кожного року( навесні та в літню пору) учні закладу ідуть до місця історичної переправи, щоб ще раз тихий плескіт річки та шепіт верб уявити ту унікальну переправу 1944 року…

Ольга Дуда, учитель історії, керівник гуртка «Гіпаніс»,  с. Шумилів

 

Начальник відділу

Тартачна Оксана Михайлівна

Адреса: 24400 м.Бершадь вул.Героїв України,23
Телефон: 
(04352) 21784,

(04352)22682, (04352)21705


E-mail: osvitasport_bershad@vin.gov.ua

web: http://www.beredu.gov.ua/ 

Березень 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
25 26 27 28 1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31