Спогади про Майдан

Роздумуючи над темою наступної статті, вирішив поділитися своїми враженнями від перебування на Майдані. Ранок 13 грудня – метро, Майдан Незалежності. Зі сцени лунає проповідь священика Київського патріархату, люди переважно слухають, усі патріотично піднесені, впевнені у перемозі. Зустрічаюся з друзями із спільноти Рух Назаретських Родин, фотографуємось біля «елки» і йдемо шукати намет – капличку, щоб почати день із спільної Літургії. Капличка – як священику Київської Архиєпархії часто доводилось служити у подібних приміщеннях. Знайома  убогість, простота, скромність – такою була стаєнка у Вифлеємі, де народився Ісус. Таким Він приходить і сьогодні. Кожної Літургії на Майдані народжується Ісус – в наметі, у холоді, в простоті. Тут не має колонок, горять свічки, прості іконки, Боже Слово.

Літургію відслужив з Греко – Католицькими священиками, отці Римо -  Католики в цей час сповідали в капличці і біля неї. Сестри розповідають людям про Божу любов, прощення, відповідають на запитання, брати семінаристи співають. Тут присутній живий Бог, від якого залежить доля світу і доля кожної людини. На службі присутні люди різного стану, віку, конфесій. Дар покаяння і  молитви принесли в капличку стомлені дорогою і життя паломники. Після Літургії залишився сповідати людей. Кожна з цих сповідей має найбільшу у світі вартість – спасіння душі. Ще в дорозі молився за людей, яких зустріну, і Бог привів їх – люди щиро каялися, це були правдиві навернення,  бажання змінити своє життя. Люди  в сльозах жаліли за свої гріхи і я плакав з ними, дякуючи Богу за навернення, за Його Любов і дивну турботу. Літургії служаться постійно, багато сповідників. В капличці не має журналістів, мікрофонів, навіть електричного світла, але саме тут, на убогому престолі народжується Життя, в цьому наметі, де відсутній поділ, починаються зміни і сіється зерно майбутнього Великої України.
Потім смачний обід,  приправлений щирістю волонтерів, мітинг, виступи політиків, знову розмова з Ісусом у молитві. Зустріч з священиками і віруючими різних Церков. На майдані реалізується мрія Ісуса про єдність християн, відновлюється одність Церкви.
Відчувається велика підтримка киян, не тільки на Майдані, але і на вулицях міста. Усі храми УПЦКП, УГКЦ, РКЦ відкриті для потребуючих, ніхто не запитує про конфесійність. Це нагадує первісну Церкву, взаємну любов перших християн, десь появляється думка, що так може бути завжди.
Зустріч Назаретської спільноти у монастирі отців Васильян. Монастир наповнений людьми, проповідь, постійна молитва, служіння ближнім. Вечеря у домі щирих друзів, розмови, ділення.
Новий ранок у Києві сонячний, легенький морозець. Знову Майдан, Літургія в наметі, де зовсім не заважає спів Руслани, промови, гімн України, здається навпаки – це все стає єдиною спільною молитвою, єднається з жертвою Євхаристії за народ, за Україну. І знову сповідь людей які навертаються до Бога,  подяка за чудо милосердя.
А ще атмосфера Майдану, його одночасно мирний і бойовий дух чимось нагадує Запоріжську січ. Шеренгам міліції наша маленька спільнота вигукує «Ми вас любим!», здивовані погляди, потім усмішки, фотографування. Барикади, волонтери, загони самооборони нагадують про боротьбу. Проте перемога вже відбулася, вона прийшла непомітно, як у Вифлиємську холодну ніч. На Майдані вже змінилося життя тисяч людей, кожен, хто тут побував, став іншим. Майдан, це не тільки політичний мітинг, але найбільша в історії всеукраїнська  проща нашого народу, поле для  місії, євангелізації, фундамент єдності. Майдан – це не тільки місце у Києві, але переживання і молитва кожного християнина. Це місце, де не має злоби, брехні, підлості. Майдан почався і продовжується в житті і серцях наверненого українського народу.

Учасник подій Майдану, військовий капелан, отець Михайло Будник