Собанські: доля родини та історія краю

У наші дні більшість не турбується про те, аби знати свою генеалогію чи минуле рідного краю. Життя стрімко летить вперед. Інша справа – століття XVIII, XIX. Час не поспішав. Вечори при свічках сприяли розлогій бесіді про ближніх та далеких родичів. Можна було зітхати про старовину, коли люди були кращі та чистіші. У всякому разі, міцніші тілом та душею, жили незрівнянно довше. Те, що ця думка була хибною, до уваги не бралося...
Із тих спогадів й ми щось черпаємо для себе та вже наших нащадків, формуємо свою власну візію минулого.
Розповідь про Собанських розпочинаємо з того часу, коли після 1699 та 1714 років на згарища Брацлавщини повертаються польські шляхтичі, як нащадки тих, хто панував тут до козацьких воєн, так і нові родини. Розташований неподалік Бершаді Баланівський ключ набув правник, регент гродський любельський Войцех Собанський (бл.1692 – бл.1744), одружений із Маріаною Вержбіцькою. Саме він поклав початок родині, далеко знаній на всьому Поділлі та Волині.
Наприкінці XVIII століття, коли наші землі потрапили під владу Російської імперії, власниками Баланівського ключа були Каєтан Собанський та, згодом, його син Гієронім.
Гієронім Собанський Старий (нар. бл.1761 р.) – відомий господар і адміністратор, маршалок шляхти Ольгопільського повіту. Саме він розбудував в Баланівці в 10-х роках XIX століття одну із найзначніших резиденцій на Поділлі. Заможний поміщик звів свої фільварки (сільгосппідприємства капіталістичного типу) на найвищий рівень. Згодом він започаткував відгодівлю овець, яких кілька тисяч перегнав із Саксонії та Моравії. За часів Гієроніма Собанського Баланівський маєток викликав подив і повагу серед навколишньої шляхти.
Першою дружиною Гієроніма Собанського була Кароліна (1793 – 1885), донька Адама Жевуського, каштеляна вітебського, та Юстини Рдутловської. Цей шлюб не можна було назвати вдалим.
Кароліна Розалія Текля Жевуська – на 32 роки молодша за свого чоловіка – була відома своїм нестримним темпераментом та бурхливим життям. Шаленіючи від нудьги в Баланівці, вона крутила романи із управителем сусіднього села та місцевим козаком, котрий грав для неї.
Після народження доньки Констанції Гонорати у 1814 році стосунки між подружжям остаточно погіршилися, вони жили окремо й згодом розлучилися.
У 1823 році Кароліну Собанську зустрів в Одесі відомий російський поет Олександр Пушкін. Він побачив найкрасивішу із польок, яків жили тоді в Одесі; веселу, витончену, живу, всебічно освічену, прихильницю мистецтв, чудову піаністку, яка була душею того товариства, до якого належала.
Ряд дослідників вважає, що поезія О. Пушкіна „Простишь ли мне ревнивые мечты”, присвячена саме Кароліні Собанській:
Мой милый друг, не мучь меня молю:
Не знаешь ты, как сильно я люблю…
11 листопада 1823 року, в день, коли лягли на папір ці рими, поет був у соборі на хрестинах сина Воронцових, й Кароліна Собанська, опустивши пальці в кропильницю, доторкнулася до чола поета.
Профіль красуні малює Пушкін на полях своїх рукописів.
У 1830 році він написав в альбом Собанській:
Что в имени тебе моем?
Оно умрет, как шум печальный
Волны плеснувшей в берег дальный,
Как звук ночной в лесу глухом.
Донька Собанських Констанція Гонората вийшла заміж за Францішека Ксавери Сапегу (1807 – 1882), але доля відвела їй короткого віку – до народження дитини у 1837 році.
Тим часом, старий поміщик заповідає усі свої маєтності синам від другого шлюбу із Анною Дзєржек: Станіславу (1828 – 1884), Мєчиславу (1830 – 1889), Казімєжу (1832 – 1888), Марцілі (1833 - ?).
Однак, юна Марія Сапега-Потоцька (1837 – 1918), донька Констанції Гонорати, у 1855 році виграла суд у свої родичів та отримала Баланівський ключ, а це бл. 4,4 тис. га землі. Саме Марія та її син Якуб (1863 – 1934) стали останніми перед революцією власниками Баланівки. Вони приїздили в селі рідко, тож старий Баланівський палац бл. 1860 році був розібраний, а із тієї цегли побудували церкву.
Серед нащадків Г. Собанського від другого шлюбу звертаємо увагу на сумівську лінію.
У Сумівці, що понад Бугом, осів Казімєж Собанський, останній виборний маршалок шляхти Ольгопільського повіту, одружений з Марією Потульською (нар. 1847 р.). В 1881 році в Сумівці побудували новий великий палац, який відзначався особливою вишуканістю. Навіть камін у палаці був точною копією каміна короля Генріка IV, а білий мармур для цієї забаганки купувався у ще одного заможного власника земель на Бершадщині грека Маврокордато.
Згодом, власником Сумівки став син Казімєжа Гієронім Собанський Молодий (1871 – 1919), одружений у 1899 році з Марією Грохольською (1879 – 1973), донькою Станіслава з п’ятничанської лінії Грохольських та Ванди Замойської.
Близько 1905 року Собанські долучили до своїх маєтностей у Сумівці та Крушинівці ще Війтівку та Велику Киріївку. Тоді ж Марія Собанська створила й очолила в Бершадь Товариство доброчинності, яке допомагало незаможним, особливо дітям-сиротам.
Близько 1914 року бершадський поміщик, знаний прогресивний господар, коняр та азартний гравець на перегонах Фридерик Юрєвич (1871 – 1929) продав Бершадь і Флорино Гієроніму та Марії Собанським, а сам згодом переїхав до Польщі. Однак, усі гроші за Бершадь Собанські виплатити не встигли – у 1917 році в імперії спалахнула революція.
У 1919 році більшовики розстріляли Гієроніма Собанського та його сина Павла. Марія Собанська із молодшими дітьми виїхала до Варшави, де й прожила ще довге життя, залишивши книгу спогадів. Молодший син Станіслав помер років двадцять тому. Певно, нащадки Собанських проживають у Польщі й до цього часу.
Наш край у XVIII – XIX століттях багато в чому завдячує заможним родинам, які сприяли веденню тут сільського господарства, створювали перші промислові підприємства, започатковували осередки культури, будували церкви. Звісно, як соціальний прошарок поміщики на початок минулого століття віджили своє й згодом повинні були зникнути, позбувшись власності на користь банкірів, заможних господарів із селян чи кооперативів. Однак, революційний злам 1917 – 1922 рр. був безрозсудний і жорстокий...
Минають роки, а за ними століття. Історичне безпам’ятство – наша біда і гріх перед попередниками. Чи не прийшов час збирати відкинуті колись і забуті перлини нашої історії?